Денис Богуш запевняє – козацький кульчик виявляється має сакральний зміст і фактично є картою території.
“Хрест у кульчику вказує на особливе місце (Таріло) у центральній Україні (Кіровоградська область, біля Сабатинівки). Про це я дізнався в дослідженнях мого діда, який вивчав діяльність СС Аненербе на території України. Німці визначили це місце, як центр арійської цивілізації і від якого розходяться дуги по всій території України у вигляді свастики” – коментує Денис Богуш.
“На цьому місці вони робили магічні ритуали і виводили на вищі стани свідомості, тих хто проходив особливу підготовку в інституті Аненербе. Тут німці розкопали якісь кургани і вивезли три (!) вагони артефактів. післі війни тут НКВС-МГБ викопували все що залишилось. Потім зробили тут кар’єр і повидобували всі скеляні артефакти… З архівів все вичистили, але дивом ця інформація збереглася. Також вичищають і все що стосується Сабатинівської археологічної культури (16-12 ст. до нашої ери (!!!), яка може бути пов’язана з Тарілом”.- каже дослідник характерництва.
Кульчик з визначенням цього місця носили козаки, волхви Русі і до них скіфи.
“Ще багато загадок потрібно відкрити для дослідження цієї точки на карті. Але перші кроки ми вже зробили. Україна неймовірна!” – завершує керівник міжнародного проекту “Козак-Характерник” Денис Богуш.
Спасибо за информацию.
В этом месте сконцентрировано наилучшее с такого, что вообще я видел
Здравствуйте спасибо за информацию
Данная газета – мой наилучший провожатый в текущей жизни!
Друга книга «Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки» є продовженням дослідження, присвяченого командирам часів Визвольної війни 1917—1921 рр. У першому розділі книги показано спадковість військових традицій, який існував між козацькою старшиною часів Гетьманщини, офіцерським корпусом Російської імператорської армії та старшинами Армії УНР. Другий розділ оповідає про створення українських збройних сил та формування їх старшинського корпусу протягом 1917—1921 рр. Нарешті, у третьому розділі розглянуто історію підготовки власних старшин — випускників військових вузів Української Республіки. Друга книга містить також біографічні дані військових священиків; списки старшин, підвищених до наступних військових звань протягом 1920—1923 рр; імена вояків, що отримали державні нагороди УНР, а також загальний іменний покажчик на майже 7 тис осіб.