«Козак-характерник, або Таємна наука діда Архипа: містика чи реальність » — інтерв’ю Дениса Богуша для газети «Тиждень»
Коли книжка Дениса Богуша «Козак-характерник, або Таємна наука діда Архипа» потрапила до рук, звернула увагу на коментар пересічного читача, поданий на обкладинці, мовляв, після прочитання виникає думка, що книжка «розмиває межі між реальним і магічним світами». «Постійно відчуваєш, що це правда, а раціонально розумієш, що це неможливо», – йдеться у відгуку.
Отже, «Тиждень» намагався з’ясувати, чи є ці межі, чим зумовлена така цікавість автора до козаків-характерників і чи насправді можна вважати цей твір суто літературним.
– «Містична історія для дітей і дорослих, що спирається на реальні місця і події» – саме так ви як автор визначили жанр твору. Хоча з самого початку у мене як у читача склалося враження, що це до певної міри спрощення. Поясню чому. Вже у передмові ви пишете: «Історія, про яку я розповім, – історія Сили, – невідома сучасній аудиторії, але ще сто-двісті років тому чимало людей могли підтвердити факти, про які йдеться». Виходить, що ви одразу, свідомо, даєте читачу вибір – вважати усе прочитане містикою, фантастичною казкою чи легендою або поставитися до тексту серйозно, а отже шукати забутих сакральних знань?
– Так, дійсно, це зовсім не казка, проте, коли невтаємничений читач з самого початку налаштований на містику в історії, не виникне обвинувачень у неправді.
– Можливо, саме з тієї ж причини багато знакових моментів у книжці описані так, ніби вони відбувалися уві сні і в той же час наяву? Тут також усе залежить від підготовленості читача?
– Звичайно, більше того, книжка задумана як автобіографічна, проте, якби я з першої ж сторінки анонсував це, більшість просто б не сприйняла ключові моменти твору, життєво важливі знання, що колись були невід’ємною частиною життя людей, які мешкали на теренах України. І йдеться не лише про характерницьку науку, хоча про неї в першу чергу, а й про пов’язані з нею знання, скажімо, про справжні імена трав, оскільки сьогодні їх назви не відповідають їх внутрішній силі, або стратегії козацького бою, властивості води та замовляння, сенсові вузли і вузликове письмо як таке і багато іншого… Тобто я мав на меті розповісти про козаків-характерників і стисло, практично хрестоматійно, про знання, якими вони оволодівали впродовж навчання і про їхню практичну цінність навіть у сучасному житті.
І усі ці знання винесені окремо у щоденниках головного героя – діда Архипа. Це також своєрідний натяк читачу, адже щоденникові записи – це те, що написано, як то кажуть, для себе, щоб не забути або дати настанову нащадкам, тому і ставлення до них, навіть на підсвідомому рівні, зовсім інше, погодьтеся.
– Звичайно. Цікаво, а як створювалася книжка? Ви говорили неодноразово, що працювали над нею 7 років.
– Дійсно, саме стільки. Насправді спочатку це була лише невелика оповідь про навчання козаків-характерників, яку я дав почитати знайомим. У результаті одна зацікавилася тим, як проходити крізь стіни і просила описати цей момент докладніше. Я наголосив, що вона все одно не зможе скористатися цим вмінням, тому що цьому потрібно вчитися, але знайома все одно вимагала подробиць, мовляв, написано дуже достовірно. Довелося йти назустріч. Те саме сталося і з іншими характерницькими науками, а тому і вийшла книжка на майже 300 сторінок. Проте і вона не вмістить всієї інформації, у ній багато секретів і зовсім неторканих моментів, одним словом, це ніби короткий путівник по темі козаків-характерників.
Більше того, у книжці зосереджена значна кількість практичних речей, тому і з’явилося застереження на початку, що вправи належить виконувати лише під наглядом досвідчених козаків-характерників. «Тож усі, хто необачно, з простої цікавості, спробує повторити описані перетворення, мають нарікати самі на себе», – говориться у застереженні.
Також твір став основою для написання невеличкої книжки з практичними порадами «Пробудження характерників нового часу». Нині я навчаю український спецназ на практиці, під час бойових дій, застосовувати характерницькі знання, вони точно не будуть використовувати їх на дурниці. Тому на одній із останніх сторінок знак сил спеціальних операцій ЗСУ.
– Звідки взагалі взялася тема козаків-характерників, чому ви почали писати про це?
– У моєму розумінні (і до речі, існує багато трактовок) козаки-характерники – це люди, у яких з дитинства визначили характерність (як із головним героєм книжки), або талант. Його, звичайно, потрібно розвивати. От, скажімо, у дитини здібності до математики – її відводять на навчання до математичного класу, якщо є здібності до музики – у музичну школу тощо. А що робити, коли у дитини здібності до магії? Хоча спочатку це потрібно помітити, а потім розвивати цей талант. І якщо робити це правильно, то людина стає спеціалістом у цій справі. От і в книжці розповідь про те, як головний герой протягом 20 років навчається у діда Архипа характерницької науки.
– А це випадковість чи якийсь архетип, використаний в оповіді, адже опис самого діда і маленького головного героя, манера передачі знань та їх спільного життя дуже схожі на описи у романі «Диво» Павла Загребельного?
– Я думаю, це традиція викладення подібного матеріалу, коли сакральні знання передаються від старої людини юній. Адже, вже у 20-30 років особистість настільки сформована, що змінити її сприйняття світу неможливо. Якщо людина цікавилася до 20 років характерницькими знаннями, то готова до їхнього сприйняття, в іншому випадку вона вже не зможе змінити багатьох речей.
– Повертаючись до навчання козаків-характерників, у вашій книжці дуже детально описано кожне місце сили, де відбувається навчання, а також випробування на шляху до набуття справжньої майстерності. І навіть більше, на останніх сторінках фотографії цих місць у сучасності – це і є оті реальні місця, на які спирається містична історія?
– Так, усі 5 характерницьких місць сили насправді існують, вони цілком реальні, як і сила, якими вони наділені. Єдине але – ними потрібно правильно скористатися, як і будь-чим іншим.
Наприклад, якщо уявити, що людина не вміє користуватися мобільним телефоном і вперше бачить його. Телефон вимкнений, а тому схожий, скажімо, на щільно зачинену… коробку. Погодьтеся, якщо людина не знайома із чимось, вона намагається знайти аналогію із тим, що вже знає. Якщо ви скажете, що за допомогою цієї «коробки» можна говорити із людиною, яка знаходиться на іншому континенті та має схожий пристрій, вам повірять на слово? Ні, і не будуть знати практичну цінність цього предмета, доки самі не почнуть користуватися після відповідного навчання. Так і у місцях сили – потрібно знати, як вони працюють, в іншому випадку вони просто не діють.
– Тим не менше, де ці місця і яка їхня сила? Окресліть, будь ласка, хоча б загальні моменти.
– Перше місце – Карабел. Тут потрібно навчитися бачити сяйво навколо рослин, тварин і людей, а також невидимий світ духів, різноманітну нечисть. До речі, бачити сяйво навколо рослин – практичне вміння і для пересічних господинь. Наприклад, у супермаркеті усі овочі та фрукти, наче пластмасові, зрозуміло, що ні про яке сяйво не йдеться, а отже і користі від них нуль. А у бабусь городина пахне так, що за півметра чути і вирощена з любов’ю. Від таких овочів і користь для організму значна.
Друге місце – Монастирище. Тут майбутньому характернику потрібно пройти крізь стіну, і допомагає у цьому найдавніший серед відомих інструмент – дримба, або варган. Він дуже класно структурує простір.
Третє місце сили – Мертвовод, капсули якого, наче спеціальний тренажер, за допомогою якого можна зрозуміти, як входити у тваринні діапазони. Адже магічні практики неможливі без тренувань. До речі, за статистикою, 70% людей схильні перетворюватися на вовків. Напевно, звідси так багато історій про перевертнів.
Четверте – Екземпай (Скіфське кам’яне поле), де стає зрозуміло, наскільки складні виміри світу, простір і час.
І вже на Хортиці потрібно навчитися всі уміння збирати в одне ціле.
Отже, я нагадую про те, що існувала система знань, дуже глибока і складна, яка дозволяла людям краще розуміти світ, у якому вони жили, і себе в цьому світі. У них була також своя система координат щодо того, куди людина потрапляє після смерті і що з нею відбувається до земного життя. Водночас такі знання жодним чином не суперечили християнству, адже козаки-характерники використовували для захисту в бою і молитви також.
– Ви розповідаєте про це у книжці, але не намагаєтеся нікого переконати в тому, що місця сили дійсно працюють…
– А навіщо мені це робити? Якщо хтось вважає, що зображене – казка, містична історія – його право, а для іншого книжка – акумуляція потрібної та корисної інформації. От і все!
– У зв’язку із цим, а чи багато людей, які прочитали книжку, надихнулися і готові навчатися?
– Достатньо, я навіть думаю над тим, щоб зробити академію характерництва, але перші, хто розпочав навчання, хлопці із спецназу, які беруть участь у військових діях, їм це дійсно потрібно для збереження власного життя.
– Ще один цікавий момент – я помітила, що із часом у книжці відбуваються різноманітні трансформації: то події зображено лінійно і за хронологією, то ретроспективно, а іноді відбуваються паралельно, ніби події минулого, сучасного і майбутнього розташували на одній площині. Це зроблено навмисно?
– Звичайно, і про це я попереджаю у передмові: «…однією з базових навичок характерницької науки є вміння змінювати лінію часу. З огляду на це припускаю, що всі п’ять історій, розказаних у книжці, могли відбуватися одночасно».
– Іноді паралельно із зображенням подій життя головного героя, з’являються розповіді про інших героїв, які також вивчають характерницьку науку. Цей прийом використаний вами навмисно?
– Саме так, в оповідь вплітаються історії майбутніх помічників головного героя, і уважний читач повинен зрозуміти одразу, що це не випадкові люди. В результаті вони разом створюють групу, енергетики якої вистачить для захисту всієї території України.
– У мене склалося враження, що сюжетна лінія не завершена, а фінал залишився відкритим. Чи можемо ми розраховувати на продовження?
– А воно є, наразі я працюю над другою книжкою. Насамперед дід Архип не рідний головному герою, він хрещений його батька. У головного героя є рідний дід, і нова історія про нього і про «Аненербе». Вона також розповідатиме про долю персонажів із першої книжки: про Наталку та Андрія, Олександру і Олександра, головного героя та Марічку – у них з’являться діти, а тому постане питання про те, що варто і їх виховувати у відповідному дусі, і як вибудовувати систему підготовки нової еліти України. У книжці будуть описи того, як герої долали випробування і навчалися магічній науці, тому що люди роблять це по-різному. Окрім того, читач зрозуміє, що далі буде робити ця команда…
– Дуже цікаво, вам наснаги і терпіння, а ми чекатимемо на продовження оповіді.